Очень точная правильная оценка Ющенко, именно таким он и есть, як Президентом конфронтації та обструкції

Від народного героя до опудала

Рудольф Германн, Neue Zuercher Zeitung (Швейцарія) // 18:42 26-02-2009

Ющенко відірваний від реальності. Надто делікатний. Мутний. Зайнятий переважно сварками з політичними супротивниками. Та й то – це не так він, як Балога. Про Президента України спостерігачі подейкують багато чого. Та всі сходяться в думці – шансів на другий термін у нього мізер, – пише Рудольф Германн у швейцарській Neue Zürcher Zeitung.

Шанси президента Ющенка на переобрання зникають.

Від симпатій народу, що у 2004-му звів його як героя Помаранчевої революції на верхівку української держави, Президент Ющенко нині вже майже нічого не відчуває. Шансів на другий термін у нього катма. Для чого йому ще й здалося вести обструкційну політику – це багатьом невтямки.

Деякі картини глибоко запеклися в колективній душі України: завірюха над київським Майданом Незалежності, закутані постаті, що опираються зимовій холоднечі, й попереду на трибуні чоловік, який тільки-но пережив підступний замах, коли його мали отруїти й виключити з президентських перегонів, – Віктор Ющенко. З його завзятістю вкупі з підтримкою та захватом населення і привабливістю однаково витонченої та енергійної жінки на ім’я Юлія Тимошенко вдається анулювати сфальсифіковані президентські вибори. У кінці того, що ввійшло в новітню історію під назвою Помаранчева революція, Ющенко з невеликою перевагою голосів перемагає на виборотих народом повторних виборах і як народний герой оселяється в президентському палаці.

Іще непопулярніший, ніж колись Кучма

Контраст із сьогоденням не міг би бути різкішим. Із близько 15 мільйонів виборців, що в 2004 році забезпечили Ющенкові перемогу, нині бюлетень за нього вкинула б тільки дуже мала частка, яка щораз тане. Останні опитування громадської думки свідчать про те, що популярність Президента менша ніж 3% і якби вибори відбувалися зараз, то йому було б незмірно далеко навіть до другого туру. Навіть такий повсюдно ненависний Кучма, якого Ющенко змінив на посаді, не демонстрував таких мізерних показників, констатують українські коментатори. Йдеться про безпрецедентну втрату довіри до чинного глави держави.

Що Ющенко до кінця 2009 року, на коли призначено президентські вибори, зможе видряпатися з рейтингової прірви – у цьому всі поголовно сумніваються. Бо для того він мав би облишити лінію конфронтації, яка його дедалі більше відчужує від власної політичної опори, та курс нескінченної боротьби з урядом (в якому представлена частина цієї опори). При цьому Ющенко уже не раз доводив, що спроможний на конструктивну роботу, – можливо, найкраще в 1999-2001 роках, коли був Прем’єр-міністром за Президента Кучми.

Тоді він зорієнтував Україну та її нову валюту гривню, введення якої він перед тим супроводжував на посаді голови Нацбанку, на ринково-економічний курс і посприяв відкриттю Заходові. Крім того, його Кабінет, головно в особі віце-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, намагався обмежити вплив так званих олігархів в енергетичній та сировинній галузях. Хоча Ющенко, на думку аналітиків, саме тому тоді й не вижив політично, та він був обіцянкою на майбутнє.

Втрата відчуття землі

Але президентом Ющенко, схоже, досить швидко втратив відчуття землі під ногами, як Олег Рибачук, глава його Секретаріату в 2005 році, недавно сказав газеті Kyiv Post. Зійшовши на найвищий державний пост, Ющенко почав витрачати значно більше енергії на боротьбу з політичними ворогами, ніж на зміцнення власної команди, виконання обіцянок та подолання корупції. Якщо раніше, за словами Рибачука, його лінія була прозорою та зрозумілою для населення, то пізніше вона на очах ставала мутною та суперечливою.

Насправді очевидно, що Ющенко бореться не за щось, а проти когось: проти Прем’єр-міністра Тимошенко, якій він не приписує жодного успіху, бо вона – потенційна конкурентка на президентських виборах; проти колишнього глави уряду Януковича, в якому він бачить васала Москви; проти самої Москви, з чиєї сфери впливу він хоче витягти Україну, і також проти думки власного народу, що переважно не бажає – принаймні зараз – вступати в НАТО, до чого так прагне Ющенко. Під час газової кризи він навіть змирився з небезпекою, що підкопуючи під Тимошенко, яка тоді вела переговори з Москвою, заради власного політичного зиску може скомпрометувати в очах Європейського Союзу надійність України. Хоча якраз інтеграція в ЄС належить до його головних декларованих цілей.

Проблема Балоги

Істотною частиною проблеми в зв’язку з Ющенковою манерою (ймовірно, навіть найістотнішою) дехто з коментаторів називає Віктора Балогу, главу Секретаріату Президента. Він – а не сам Ющенко – вважається закулісним верховодою атак та інтриг, що ведуться направо й наліво з президентської канцелярії та формують імідж Ющенка як Президента конфронтації та обструкції. Численним політичним акторам і спостерігачам незрозуміло, чому Ющенко ще досі тримає при собі Балогу. Проте є також голоси, які стверджують, що Президент перебуває у відірваному від реальності середовищі, яке його переконує, що він може знову виграти вибори і що причина низької популярності в опитуваннях – це корумповані соціологи на службі в політичних ворогів.

Українсько-американський політолог Тарас Кузьо характеризує Балогу як неотесаного колишнього провінційного політика і ставить питання, чи якраз не через це той корисний в ролі сторожового пса при радше делікатному Ющенкові, якому жорстка політична справа не сильно до душі і який відчуває загрозу від самовпевненості Тимошенко. Навіть якщо не хочеться вважати Балогу єдиною причиною сенсаційного низхідного польоту Ющенка, слід визнати: на ньому левова частка вини.

Оригiнал матерiалу:
http://www.nzz.ch/nachrichten/international/vom_volkshelden_der_u…